Сеть знакомств для любителей книг



Olexiy Travnikov
Читаю, іноді ділюся враженнями, шукаю змісту.
 послать сообщение
добавить в друзья
посмотреть список желаемых книг
посмотреть рекомендуемые пользователю книги





Книги для обмена:
У этого пользователя пока нет книг для обмена


Друзья:
 
Володимир Том'юк
Володимир Том'юк
 
Taras Prokopyuk
Taras Prokopyuk
 
Валерій Пекар
Валерій Пекар
 
Алексей Мась
Алексей Мась
 
Сергей Дудик
Сергей Дудик
 
Петр Чернышов*
Петр Чернышов*
 
Павел Ткаченко
Павел Ткаченко

друзей: 10 (смотреть)

Olexiy Travnikov

У пользователя нет сводных рецензий
лучшие рецензии : новые рецензии

Художественные (6)Философия, история (3)Бизнес (3)

 1..10 11..20 21..30 31..40 Ctrl ← 41..45 
Olexiy Travnikov
"Де вона, та хитка межа між людською і тваринною частинами душі? Як так легко вона пересувається, що і не помічає людина, як не стало людського в людській оболонці? А може, і помічає, бо піднімає себе у власних очах дурними поясненнями безглуздих вчинків, а там, де важко пояснити звичайну заздрість, гнів, ненависть, вішає табличку інакшості...
Та в момент ненависті приходить затьмарення душі, бо він - ІНАКШИЙ. Слова, слова, слова... Як добре, що вас так багато й вашою пишною одежею люди можуть прикрити ницу сутність своїх істиних думок і вчинків!»
Тут багато є справжності, яка лякає та напружує.
"Люди, яким дана розкішна Божа ласка - можливість здоровими ходити, бігати, підстрибувати, бути вільними у своїх діях, - впадають у депресії чи незадоволення від побутових сварок, від похмурої погоди, не того одягу, пісної їжі, відсутності марципанів, малих грошей чи ще чогось, чого "нема, нема і нема", а "хочеться, дуже хочеться і понад усе хочеться". І починають цінувати те, що здавалося вічним, нерухомим і незмінним, тоді, коли лезо хвороби відтинає від тіла ту Божу ласку чи то стає геть погано."
"Людина без віри - як перкотиполе: несе його вітром хтозна-куди, і всяке сміття на нього намотується."
"Люди отримали правила співжиття - закони Божі - ще тоді, коли не було державних. Хто його зна, чи жили б досі на планеті люди, якби не ці заповіді:кожен би виходив із власної вигоди і свого викривленого власного его, розуміння світу і у страшних сутичках повбивали б одне одного. Треба чинити за ними, навіть якщо вся несправедливість світу б"є по тобі страшним болем, і лишати після себе тільки добрі справи. Людина краще почувається й стає багатшою, коли більше дає, аніж бере."

Тетяна Пахомова "Я, ти і наш мальований і немальований Бог"
Olexiy Travnikov
Не прочитати цю монографію особисто для себе вважав би за злочин.

І не тому що вона свого часу збентежила читачів в Сполучених Штатах, і не тому, що сам автор і дослідник - відома особистість. І не тому, що досі Бонгьоффер був собі такою “темною конячкою” посеред “розкручених богословів” 20 століття.

Саме християнство перестає бути релігією слабких, як декому здається, а відкривається читачеві - як серйозна життєдайна позиція. “Чи ким насправді є Христос сьогодні для нас? Час, коли людям можна було сказати все словами - чи теологічними, чи побожними, - минув, так само, як минув час духовності та сумління - а це означає, час релігії загалом. …” (це з листа Дітріха Бонгьоффера до Бетге 30 квітня 1944 року)

І через більше ніж сімдесят років після Дітріха, чи не подібним питанням сьогодні переймаються наші сучасники…Хто ми в системі координат суспільства? Чим є Церква в сьогодненні? - “Ми (Церква)…покликані не розглядати себе з релігійної точки зору як привілейованих, а радше, як тих, хто належить цілому світу…”

Я приголомшений, збентежений… Стільки питань і стільки відповідей.
Історичність та документальність монографії підкуповують бажанням докопатися в самому собі до глибинних речей, віднайти в собі сміливість дати відповідь на серйозні питання.

І це треба зробити. Чесно. Як перед Богом. Тим більше, що історична ситуація сприяє.
“Вірю, зо весь християнський світ має молитися з нами, щоб це було “протистояння до смерті” і щоб знайшлися люди, які зможуть його перетерпіти”. (Дітріх Бонгьоффер)


Ерік Метаксас "БОНГЬОФФЕР: пастор, мученик, пророк, змовник - праведник проти третього Рейху”
Olexiy Travnikov
Первая книга, которую я читаю о "возрасте" - и окончательного мнения о ней у меня пока нет. По многим причинам...

Новая тема, много вопросов для размышления, есть над чем думать. Понравилась реалистичность и трезвость мыслей автора в отношении "второй половины жизни".
Интересные размышления о смерти и реализации человеческого предназначения. Нет, не в принципе кого-то абстрактного, а вот конкретного такого человека.

Классные практические наблюдения типа того, что "страстная романтическая любовь в середине жизни - это иллюзия, которая обходится дороже всего" - делают эту книгу весьма привлекательной и настоящей.

А еще там много практических упражнений. Нужно думать, размышлять...а это заставляет двигаться мозг. Разве это не прекрасно!

Барбара Шер Лучше поздно, чем никогда. Как начать новую жизнь в любом возр­асте
Olexiy Travnikov
Готовий битися об заклад, що більшість з нас ніколи не чули про такого поета - «вісімдестяника». Проте варто би було ознайомитися із творчістю цього київського поета, бо видання відкриває багатогранну любов Аттили до столиці України в найрізноманітних її проявах.
А ще багато тут справжньої українськості, просякнутої духом сучасного міста…
А ще я, особисто, скучив за такою ритмікою слів…

Неначе куля з карабіна,
пішов експрес на Будапешт.

А ось декілька рядків із збірки «Обриси міста»… Мені вони такі справжні, такі соковиті на образи.

Вечорами вони заповнюють місто:
неспокійні північні характери,
буденні в своїх клопотах,
великі в своїй згуртованності.
Тролейбуси пливуть в розгрузлому снігу,
в хвилях ліхтарів і реклам,
тролейбуси з обмерзлими вікнами,
блискучі, іскристі -
люди виходять і заходять,
хочуть узгодити себе зі світом:
нині це - палац крижаний,
наповнений іскрами
і теплом колотнечі людської.

Люди у светрах,
що день віддали плинові ріки,
зараз, після роботи, -
руки в кишенях,
очі, швидкі та блискучі,
придивляються, зважують,
все помітити хочуть:
сніг цей розгрузлий,
машини в заметах,
подвіря заводу
і голоси дзвінкі,
що в повітрі морозному прожекторів світло гойдають.
Затишно їм у цьому світі.
Це їхній світ,
і вони в ньому - великі.

Хочется знати більше про людей, котрі творили сучасну українську літературу, плекали її та пестили в своїх серцях. Цікавою є і стаття про життя поета, написана Іваном Малковичем, другом Могильного.
Сучасна та жива поетика… Цікаво та ново.

Неодмінно треба читати.

Аттила Могильний «Київські контури. Вибрані вірші»
Olexiy Travnikov
"Любовні елегії" та "Мистецтво кохання" Овідія стали не тільки авантюрним придбанням місяця, але і таким само прочитанням.

Цікаво було перечитати щось, що "не зайшло" в шкільно-університетській програмі. А що тоді заходило взагалі?

Овідій співець античності, захоплений любовними ігрищами та ласий до жіночих принад. Таке в мене склалося враження. Та й понад усе уромантичнення плотських утіх аж занадто захоплює автора. Ну, а що ж поробиш?! Така вона була Римська імперія.

Овідій Любовні елегії. Мистецтво кохання
 1..10 11..20 21..30 31..40 Ctrl ← 41..45